Бонн-Кельн або Степан не помічає дощу
Дорога хазяйко! Цього року був щільно задіяний, навіть не писав Святому Миколаю, а тобі от з Бонна відпишу. Погоди у нас встановилися непевні. Сьогодні протягом 15 хвилин в`їжджав у дощ, сніг і сонце. Погода мінлива, проте абрикоси вже цвітуть (і це третього лютого!). Видів дорогою платани, їх дуже зручно обіймати лапами, бо на доторк стовбур гладенький, як камінчик. Зараз платани голі, тільки горішки на них погойдуються. Красиво! Наберу на зворотному шляху горіхів, посадимо у нас на дачах платанову алею.
Будинки у Бонні в основному 2,3,4,5-х поверхові дуже охайні і ошатні. Місто бомбардували англійці і американці (не тре було місцевим першими лізти), проте в Зюдштадт (це південна частина міста) сторічні будинки залишилися. Крутив головою на всі боки, але Рейну наразі так і не побачив.
Дорогою проїхали аж дві крамниці HARIBO, взяв себе в лапи, сконцентрувався і залишився в салоні автівки! Знайду, зайду, куплю і привезу тобі та Дмитрику гостинців. Чи ти знала, що стартовим капіталом цієї тепер величезної компанії були лише мішок цукру, табуретка, цегляна пічка та мідний казанок. Про що це нам говорить? Про те, що, може, б і ми з тобою почали в хаті варити яку небудь цукрову вату чи то пак лакрицю, дивись би доросли до власних фабрик-заводів. Можна було б декілька пароплавів купити, Дніпро он у нас поруч. Тим більше табурет у нас вже є.
Зупинився в Інки. Такої затишної квартири не бачив навіть в Мисливцях за міжнародним житлом. На фото ми з Михасем* на веранді з краєвидом на вулицю, а з кухні показує садок. В садочку живуть великі зелені папуги, їх основна популяція замешкала біля церкви, а у нас за вікном екзильні. Ось, виявляється, для чого бінокль на підвіконні, спостерігати за птахами. Ще в саду живуть сойки і дрозди.
Перша вечеря пройшла без Інни. На вечерю мали шпецле (домашню пасту з сиром, цибулею і салом) – все як я любою. Одним словом, хто за німців добре жив, той і зара не кашляє.
Зранку дощить, тож я сиджу перед великим вікном, дивлюся на дощ та поодиноких німців під парасолями. Вчора ввечері ходили до Рейну, друзі розказали, що влітку там не поплаваєш, надто багато човнів, рух – як на Хрещатику, до того ж сильна течія. Рейн, виявляється, велика магистраля. Як теплішає, боннці беруть ровери, кошики для пікніку та їдуть на річку гуляти, але то ще коли, наразі маємо +6. По цих моїх словах за вікном почало показувати ведмедів, жирафів, зебр, чаклунок, янголів, арештантів, ковбоїв, вампірів які невесело чеберяють під дощем. Це Рейнський карнавал прямо в мене за вікном. Сьогодні бабин четвер (не в сенсі день народження Клари чи Рози**), такий день карнавалу. Дівчата всіх кольорів, віросповідань і політичних поглядів бешкетуватимуть (тебе б сюди, в цьому ти найкраща). Можуть заголятися просто на вулицях, штурмують муніципальні приміщення, зрізають чоловікам краватки, отже не надягатиму сьогодні цього аксесуара і Михасю скажу. На останок процесії за вікном почеберяв сумний велетенський товстий малинового кольору заєць.
Призвичаївся тут до кави, але ти не хвилюйся, Андреас додає багато спі
неного молока. Цей його домашній капучіно – найсмачніший капучіно в світі (як не в світі, то в Німеччині точно). Сиджу оце п’ю каву і, завдячуючи дощу, (якого випадає у Бонні багато, зумовлено Атлантикою) маю час скласти список подарунків, отже:
1. Дмитрик – ведмежата HARIBO, м’ячі і кульки;
2. Хазяйка – кавник;
3. Валька – смердючий сир;
4. Дівчата – багато марципанів;
5. Дядя Сєрьожа – паровозика;
6. Всім – листівки.
Список ще неостаточний, доповнюю. То ж, як захочеш що-небудь іще, пиши мені на адресу: ведмедю Степану, вул. Серпневого пива, Bonn. Але сюди пиши тільки до десятого, з середи планую бути в Кельні, свою кельнську адресу сповіщу пізніше.
В неділю їздили до Кеніґсвінтеру (головний день карнавалу в понеділок, але це для великих міст, скажімо Бонну і Кельну, менші міста святкують переддень). Кеніґсвінтер, містечко на сході Бонну до якого можна дістатися поромом з Бад Ґодесберґу (це район такий дуже гарний, там живе багато східних людей), або U-баном***. В Бонні, на відміну від Берліна, Гамбурга, Мюнхена, у-бан – гібрид метро і трамвая. Хоч Бонн і невелике містечко, але ж був свого часу столицею ФНР, а яка ж порядна столиця без метрополітену. От в Братиславі скажімо нема, невесело. Подейкують Бонн зробився столицею в наслідок того, що Конрад Аденауер**** жив у Рьондорфі, наступному селі за Кьоніґсвінтером (зараз частина міста Бад Гонеф), а на роботу їздив на поромі (тепер названий його іменем). Інакше столицею міг би бути Франкфурт-на-Майні. Ти не чула чи у Франкфурт-на-Майні є метрополітен?
В Бад Ґодесберґу дуже хороші комісійні крамнички, тож до списку моїх подарунків тобі додались горня та симпатичний коркотяг у вигляді виноградного грона. Як будеш на Боннщині, обов’язково зайди. Я б оце і меблі придбав, але уяви лишень мене в літаку з тими меблями. Крім того знайшов тут іранський ресторан з найкращим хумусом у Бонні. Любиш хумус? Я люблю, дівки говорять, іранці печуть тут такі хліби, що як їх купити і нести вулицею, аромат нікого не лише байдужим. Всі обертатимуться, а ти притискатимеш хлібину до грудей, щоб, бува, ніхто не поцупив.
Добре, що мене попередили брати велику торбу на карнавал. Кишень я ж не маю. І карнавальний костюм мені не треба, бо я ж і так ведмідь. Проте людей в костюмах ведмедя також не бракувало. Спочатку я стояв у юрбі чемно з торбою, бо соромився ловити цукерки.
Опанував себе і почав напихати торбинку, ледь стримувався, щоб не штовхати дітей, і не відбирати у них цукерки. Згодом вибрав зручне місце під собором, тут дітлахів не було, а значить і конкурентів. Як проходить карнавал, побачиш на фото. Карнавальники вишиковуються уздовж вулиці виголошуючи «каміле´» (вимагаючи цукерок), тоді люди в яскравих костюмах, що йдуть вулицею розкидають солодощі і квіти, отже не лови гав, а штовхайся і наввипередки біжи по цукерки, набрати ж бо треба на цілий рік, до наступного карнавалу. Середа – останній день карнавалу, якою у католиків розпочинається піст. Проте вагітні, хворі, мандрівники та ведмеді можуть не постувати, до того ж я не католик. В середу планую бути вже в Кельні, бо маю там виступ перед українською громадою.
У понеділок повернулися до Кеніґсвінтеру, запланували підйом на гору Драхенфельс . Тут зберіглися руїни резиденції кельнського Архієпископа. Ось який в тебе ведмідь, з Гемінґвеєм в одному лоджі жив і з Байроном одними стежками ходив*****, зі мнов не засумуєш. З гори видно Рейн, Бонн, а в ясну погоду навіть і Кельн. В ресторації нагорі купив Дмитрику гумового дракошу, буде бавитись ним у ванні. Дорогою бачили оленів, яким місцеві жінки, щось розпачливо кричали. Думаю приблизно таке: «гей, дурні олені, повертайтеся. хто про вас дбатиме, як заблукаєте? хто вас митиме і чесатиме? хто вас любитиме і лікуватиме?», переклад неточний, моя німецька недосконала. Олені почуваються добре, адже навколо ліси. Місцеві не використовують деревину для будівництва, оскільки під час Другої світової тут були жорстокі бої, багато куль поцілили в дерева і досі псують пилки лісорубам.
Прогулянка свіжим повітрям сприяє моєму і без того здоровому апетиту. Але виявляється, що підчас карнавалу більшість кнайп зачинено. Тому відвідуємо працьовитих китайців. Ось дійсно кого не буває замало******. Люблю східну кухню. Замовили качку з рисовими макаронами і суп. Принесли качку з рисом. Офіціантка або погано розуміє німецьку, або прикидається і виносить те, що має на кухні. Кожного разу смакота така, що лапи собі пооблизував. Соус смачнючий і пиво добре. До сьогодні відвідав іспанський, китайський та іранський ресторани, все сподіваюся, як добре поводитимусь, може в німецький візьмуть.
Тепер про вівторок. Їздили машиною до Дортмунда, відчуваєш щільність мого графіку? Земля на заході Німеччини подібна на голландський сир. Попри те, що сьогодні вугілля тут не добувають, Андреас порівнює цю територію з нашим Донбасом. Я спитав чи не хочуть місцеві відокремитись, отримав відповідь: «Хай спробують, вони в центрі країни». Коли ще в Дортмунді мешкали в основному шахтарі, працювала велика броварня, що мала назву Union. Шахтарям видавали пляшку пива до зміни, пляшчину в обід і ще одну ввечері. Цікава мотивація. Коли не стало шахтарів, відпала потреба і в броварні, проте її знищили не повністю, лишивши вежу, тепер тут мистецький центр. Це фактично єдиний будинок не розбомблений союзниками підчас Другої світової. Оскільки Дортмунд був тоді промисловим центром, його добряче потріпали англійці і американці. Власне, місто і відбудували тільки в промислових цілях. Ми ж приїхали на показ кінофільму про цей вцілілий будинок, перший хмарочос, який досі оздоблений літерою U, відсилаючи нас у часи, коли будівля була частиною броварні Union. Дуже цікавий приклад реклами, яка пережила продукт. Зовнішня реклама броварні Union та компанії Persil були одними з перших рекламних засобів в Дортмунді. Андреас, який тут навчався, розповідає, що місто дуже змінилося за останні роки, іспанські і грецьки кнайпи (які тут тримали справжні іспанці і греки, а не вірмени, як от в Києві) замінили соціальні кафешки і ресторани східної кухні, що ж, час не спиняється, а життя ніколи не втрача своїх прозорих гомінких проекцій******.
Не знайшовши старих андреасових кнайп, повертаємося до центру Дортмунду, але тут панують МакДі та Сабвеї, тож наполягаю звернути з місцевої Хрещатик-стріт праворуч-ліворуч, де ми безпомилково знаходимо ресторан з німецькою назвою Тадж Махал, в якому і зупиняємося. Баранина в соусі і досхочу рису налаштовують мене на поетично-філософічний настрій. Але філософу сьогодні ще треба додому, в Бонн, зібрати речі і приготуватися до завтрашньої мандрівки. Отже наступного листа чекай вже з Кельна.
Твій Степан.
P.S. Тут є смачнючі соуси до м’якого сиру, тобі брати? І який, з абрикосів чи паприки?
* Степанчик повернувся з Харкова з новим другом Михайлом, певно вони тепер подорожуватимуть удвох
** Степан очевидно плутає, адже свято Міжнародний жіночий день, яке відзначають 8 березня, не пов'язане з днями народження Клари Цеткін (народилася 5 липня) та Рози Люксембург (народилась 5 березня)
*** У-бан (U-Bahn) – скорочення від Untergrundbahn, що означає "підземна залізниця"
**** Конрад Аденауер – перший канцлер Західної Німеччини.
***** Степанко згадує свою поїздку до Кенії, де дійсно зупинявся в одному готелі з Гемінґвеєм, тільки на вісімдесят років пізніше від письменника. Гора Драхенфельс описана в поемі лорда Байрона «Паломництво Чайлд-Гарольда»
****** Ведмідь згадує вірш Сергія Жадана «Триста китайців»
******* Степан цитує вірш Сергія Жадана «Переваги окупаційного режиму».
Все вищеописане відбувається під постійний дощ, якого Степан вже очевидно не помічає.
У Бонні Степану допомагали моделі агентства «WD» Завгородня Інна та Соколовська Наталя.