категорії: література літературна рецензія

Український «Декамерон»

теґи: 10 українських прозаїків, Андрухович, Бокаччо, Декамерон, Дереш, Дністровий, Жадан, Карпа, Пиркало, Поваляєва, Прохасько, Сняданко, Ушкалов, ляпи

 13449_17589_b                                                                                                   І ніхто не вливає молодого вина до старих міхів,

а то молоде вино прорве бурдюки,

і розіллється, і бурдюки пропадуть;

а молоде вино треба вливати до нових міхів –

 тоді збережеться і те й інше.

І жоден, з тих, хто пив старе вино,

 не захоче зараз молодого, бо каже:

«Старе – ліпше»… 

Євангелії від Луки (Лк 5:37-39)

Рівно 656 років минуло від написання першого «Декамерону» і ось ми маємо оновленого, українського тезку. «Хто придумав таку назву, «Декамерон»?» – спитала журналістка. «Жадан!» – хором відповіли письменники. Це була не зовсім вірна відповідь, бо першим був Бокаччо. Жадан, як ми розуміємо, лише скористався тим, що вже було. Мабуть, у надії, що гучне і відоме слово приверне увагу до десяти оповідань українських письменників. «Бачте, – сказав Дереш, – це така тенденція, що утворилась в останній час – поцупити, чи то пак, позичити стару назву, вилити старий зміст, залишивши хіба що дещицю на денці, і заповнити книгу новим змістом». Але спроба влити в старі міхи молоде вино виявилась невдалою. Чому? – запитаєте ви. Що ж, спробую відповісти.

Назва твору – річ надзвичайно чутлива. Адже в одному реченні, а у нашому випадку – слові, треба вмістити ідею всього змісту книги. Чому Бокаччо назвав свій твір саме «Декамерон»? Коротко нагадаю структуру цієї книги. Рятуючись від чуми, сім юнок і три молодики виїжджають з Флоренції у заміську віллу. Там на протязі десяти днів вони розповідають по десять історій, що складають собою сто новел.

180px-Decameron-1-

 Бокаччо назвав збірку «Декамероном» тому, що слово це походить від грецького  «déka» – «десять». Тут зробимо невеликий відступ. Український «Декамерон», пишуть різноманітні ЗМІ, об’єднує десять вишуканих, як нас запевняють, історій від десяти най-найпопулярніших авторів десяти перших років нового тисячоліття. Підкреслимо для себе цю останню  інформацію і продовжимо розшифровувати «Декамерон» далі.

У «Декамероні» є «мерон», що походить від грецького: «i̱méra» – «день». Тобто, «Декамерон» буквально перекладається як «Десятидення». Десять днів – це не десять років, еге ж? Виходить, український «Декамерон», що склався за десять років – не зовсім декамерон, а точніше, зовсім не декамерон! І якщо у Жадана прокинулось таке тяжіння до грецької, то ліпше (і правильніше) було б назвати цю злощасну антологію «Декаетія», десятиріччя (грец. «dekaetía»), тоді б це відповідало дійсності.

Скажіть, будь ласка, навіщо так бездумно ляпати назву, навіть не поцікавившись, що ота назва означає? Наче розписуючись у власному безсиллі, використовується обгортка зовсім іншого продукту. Невже, крім гучної чужої назви, книга нічим не може привернути увагу читача?

Ще деякі відмінності двох «Декамеронів». Середньовічна література, як ми знаємо, тяжіла до містицизму і єднала у своїх творах кілька нашарувань. Так наприклад, у справжньому «Декамероні» сім дівчат, віком від 18 до 28 років, ототожнюють собою сім планет, сім днів тижня і сім чеснот, а троє юнаків символізують три стани душі – розсудливість, чутливість і легковажність. Разом вони становлять досконале число десять. Ці десять– «освічені молоді люди, вірні правилам честі та шляхетності. Вони тонко відчувають красу природи та світу. Ці люди стали символом нової ери гуманістичного світогляду».(Вікіпедія)

Українські сучасники наплювали на містицизм, і віддали перевагу гендерній рівності. Наша досконала десятка складається з п’яти «юнок» – Софії Андрухович, Ирени Карпи, Світлани Пиркало, Світлани Поваляевої, Наталії Сняданко,

_MG_4275_1

та з п’яти молодиків – Сашка Ушкалова, Любка Дереша, Анатолія Дністрового, Сергія Жадана і Тараса Прохаська. Які чесноти вони представляють – судити читачеві. Тим більше, що прочитати збірку буде доволі легко, завдячуючи великому шрифту. Сторінки з антології залюбки можуть правити офтальмологам за таблицю з перевірки зору. Та й то сказати, 10 новел – це не сто, а об’єм треба якось заповнити.

http://www.contlenses.com/images/test_s.jpg

Один Бокаччо написав 100 новел за два роки (1352—1354). Через 656 років (ще б десять, (знову десять!) – і мали б містичне число 666) продуктивність праці помітно знизилась. Вже не один, а десять (добре, хоч не сто) українських авторів за десять років спромоглися вичавити з себе по одному оповіданню. По всьому видно – наше суспільство помітно деградує у духовному плані і геть розівчилося працювати.

Моторошно-кривава обгортка з траурним написом: «10 українських прозаїків останніх десяти років». Чи не краще було б написати «за останні десять років»? Бо оте «останніх» звучить якось загрозливо. Невже дійсно останніх? А далі що? 

Твори, що увійшли до антології:

1. «Death is sexy», Софія Андрухович;

2. «Клуб молодих вдів», Любко Дереш;

3. «Біла дівчинка», Анатолій Дністровий

4. «Вона знає всі шлягери цього року», Сергій Жадан;

5. «Цукерки, фрукти і ковбаси», Ірена Карпа;

6. «Життя. Цілувати», Світлана Пиркало;

7. «Атракціон», Світлана Поваляєва;

8. «Есеї», Тарас Прохасько;

9. «Dead-line емоцій», Наталка Сняданко;

10. «Панда», Сашко Ушкалов;

післямова – «Пальці двох рук», Сергій Жадан.

Можливо, книгу треба було назвати «Апокаліпсис»? Гадаю, ця назва підійшла би їй ліпше. До речі, й перекладається більш як невинно: «Одкровення». А якщо дослівно – «відкриття шлюзів зі стічною водою».  Дуже слушно, зважуючи на інтимність тематики, котру розкривають письменники у збірці.